Чи то по під лісом на Зарубинці і далі старим шляхом, обсадженим ясенами, чи (що не менш цікаво) навпростець по товтрових лісових стежках аж до річки Гнізної, на обох берегах якої розкинулося місто Збараж... Місто багатовікової, складної долі, давня руська земля. Тут було слов'янське поселення епохи Київської Русі (IX—XIII століття), сліди якого виявлені при археологічних розкопках на території Старого Збаража. Перша письмова згадка про Збараж датується 1205—1211 роками, коли польський князь Лєшек Бялий, прагнучи загарбати чужі землі, зазнав у цих краях нищівної поразки від руських дружин. У XIII столітті літописи говорять про Збараж як про центр удільного, залежного від Галицького, князівства. Двічі піддавався Збараж 20 розоренню під час монголо-татарської навали. Перший збаразький оборонний замок, за свідченнями історичних хронік, був споруджений у 1383 році за князя Сіверського Дмитра Корибута. В XV—XVI століттях укріплене місто відіграє важливу роль у захисті західно українських земель від татарських орд. Під час одного з ворожих нападів у 1474 році разом з оборонцями фор теці загинув у бою князь Василь Васильович (Несвізький) Збаразький. Його дружину, дітей, уціліле населення міста татари забрали в ясир, а оселі та замок спалили. Востаннє фортеця в Старому Збаражі була здобута і знищена татарами в 1589 році і з того часу перестала існувати. В 1631 році на новому місці — підвищеному лівому березі Гнізної — за проектом архітектора Скамоцці та голландського інженера Вана Піне споруджується новий укріплений замок для захисту від татар і турків. У 1613 році місто перейшло у власність покатоличених українських магнатів Вишневецьких — жорстоких гнобителів і лютих ворогів свого народу. Безприкладні знущання над людьми, тортури — ось чим стало відоме на Україні ненависне ім'я цих феодалів, які зіграли свою чорну роль і в історії Збаражчини. Збараж навіки увійшов в історію як одне із визначних місць героїчної визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення. Літо 1649 року... Козацько-селянські війська під проводом Богдана Хмельницького стали облогою довкола міста... Сорок днів точилася запекла січа на валах та фортечних мурах Збаража. Польська шляхта при підтримці німецьких та угорських найманців боронилася затято, її привідці Фірлей, Ланцкоронський, Остророг, Конецпольський, Собєський, Пшиємський, а надто головний кат і перевертень Ярема Вишневецький знали: помилування від повсталого народу не буде. Відомий польський письменник Генріх Сенкевич при всій тенденційності та обмеженості націоналістично-шляхетських позицій, з яких він показував велику визвольну війну українського народу, так описав у романі «Вогнем і мечем» один з епізодів штурму Збаража: «Йшли курені не січові, а за ними грізні переяславці з Лободою, за ними Воронченко вів полк Черкаський, Кулак — полк Карвовський, Нечай — Брацлавський. Штепка — Уманський, Морозовицький — Корсунський. Йшли і калничани, і сильний полк Білоцерківський, що п'ятнадцять тисяч люду налічував. А за ними — сам Хмельницький — у вогні, мов шайтан червоний, підставивши широкі груди під кулі, з лицем лева, зором орла, в хаосі, димі, стовпінню, різанині і коловерті, в полум'ї, всевидючий і всім керуючий...» У запеклих боях за Збараж полягло немало козаків та селян-повстанців. Загинув славний полковник Н. Мрозовицький, оспіваний у народних піснях як С. Морозенко: .
Ой, Морозе-Морозенку,
Ти славний козаче
За тобою, Морозенку
Вся Вкраїна плаче!
Тяжку рану отримав полковник Іван Богун, якого навіть самі люті вороги визнавали «найсвітнішим лицарем козацьким». Лише укладення мирної угоди між Богданом Хмельницьким та польським королем Яном II Казимиром, що відбулося після відомої Зборівської битви 15— 16 серпня 1649 року, врятувало шляхетське військо у Збаражі від неминучого розгрому. Козацькі війська зняли облогу і відступили від міста. Та в 1651 році під час походу на Берестечко козаки все ж таки здобули Збараж— один з найбільших на Західному Поділлі центрів польсько-католицької колонізації. В 1675 році Збараж захопила і спустошила турецько татарська армія, очолювана Ібрагімом-Шишманом. Двічі, в 1707 та в 1734 роках, в місті побували російські війська разом з українськими козацькими полками. Збаразьку укріплену фортецю оглянув Петро І, який високо оцінив фортифікаційні особливості та архітектуру замку. В 1772 році Збараж переходить під владу Австрії. Час минав. Роки складалися в десятиріччя, шикували ся у віки і спливали в минуле. Наприкінці XIX століття Збаражчина стає одним із помітних революційних центрів тогочасної Східної Галичини. В Збараж і села Збаразького повіту неодноразово приїжджає Іван Франко, зустрічається з трудовим людом, виступає з промовами на селянських вічах. У 1895 році збаражці висувають кандидатуру великого письменника, революціонера-демократа в посли до австрійського парламенту. І хоча внаслідок класове рафінованих виборчих законів Австро Угорської імперії І. Я. Франко не був обраний, його полум'яні виступи, пропагандистська робота в селянських масах активно сприяли дальшому зростанню революцій них настроїв на Збаражчині. Із Замкової гори відкривається чудовий вид на місто. Внизу над Гнізною на тлі сучасних забудов вирізьблюється строгий силует старовинної дзвіниці монастиря ордену бернардинців (будова 1637 року). Поряд з містом за його західними околицями—старовинне село Залужжя. У ньому зберігся цінний архітектурний пам'ятник XVI—XVII століть — оборонна церква Преображення, споруджена у стилі пізнього ренесансу. В Залужжя до відомого радикального діяча Шмигельського приїжджав Іван Франко, привозив йому революційну літературу. Збереглася хата, в якій зупинявся великий Каменяр. Там, де глибока долина Гнізної розтинає Медоборський кряж, мальовничо розкинулися оселі Старого Збаража (два-три кілометри на південний захід від сучасного міста). Скелі, ліс нависають над річкою, з одного боку якої зеленіють гори Довбуша та Бабина, з другого — Монастирок і Замкова, На Замковій горі, де збереглися сліди мурів старої Збаразької фортеці, ще й тепер можна знайти уламки старовинного посуду, наконечники списів та стріл. Винятково цікава Бабина гора, на котрій в минулому столітті вчені провели ряд археологічних досліджень. При розкопках валу, що оточував гору, знайдено давньоруські грунтові поховання, керамічні вироби, уламки зброї та інші предмети. А на самій горі було виявлено фундамент доісторичної поганської святині слов'ян — Баби. За сім кілометрів на південь від Збаража над Гнізною— велике село чернихівці. Його історія тісно пов'язана з визвольною боротьбою українського народу. Звідси в 1649 році розпочали наступ на Збараж війська Богдана Хмельницького. Чернихівці — батьківщина діяча прогресивної української еміграції в США М. Січинського. В цьому селі жив А. Грицуняк. Про нього Іван Франко писав як про «незрівнянного народного бесідника, гарячого борця за мужицькі права, за мужицьку гідність і справедливість». За виступами і розповідями А. Грицуняка письменник обрав сюжети для своїх оповідань «Свинська конституція», «Розбійник і піп», «Притча про графа Бадені». Пам'яті цього простого черниховецького селянина І. Я. Франко присвятив окрему книжку «Антін Грицуняк», його життя та смерть і спадщина, яка по нім лишиться для нас». На узбіччі товтр біля підніжжя Зубової гори лежать Доброводи — старовинне поселення, яке під назвою Добра Вода згадується в документах ще 1463 року. За раз село відоме кар'єрами рифових вапняків. Видобутий тут камінь, стінові блоки з білого вапняку використовувалися при відбудові зруйнованого у боях з гітлерівцями Тернополя та багатьох інших сіл і міст області. В доброводівських товтрових відкладах час від часу трапляються рідкісні знахідки древньої скам'янілої фауни — відбитки риб, молюсків, різноманітні черепашки. Неподалік села насипана «Могила братів», в якій по ховані українські та російські воїни, що полягли у великій битві з татарами 1665 року. Доброводи — батьківщина друга і послідовника І. Я. Франка вченого-етнографа О. І. Роздольського (1872—1945 рр.). Його збірка «Галицько-руські народні мелодії», яка складається з 1500 пісень, увійшла до золотого фонду вітчизняного фольклорознавства. З давніх-давен славиться народними умільцями село Кобилля, що лежить у верхів'ях річечки Гніздечної. Ще в минулому столітті вироби сільських килимарів експонувалися і здобували призи на європейських виставках. З покоління в покоління передається килимарське мистецтво в родині Івахових. Крім Андрія Маркевича Івахова та його доньки Ма русі прославилися як чудові майстри Ганна Крива, Ганна Михальська та чимало їх учнів. Праці килимарів з Кобилля в 1961 році на виставці у Києві відзначені дипломами та преміями. Поблизу Кретівців, що на південний схід від Збаража, під одним із степових курганів, насипаних козацькими шапками на могилах товаришів, полеглих в бою з шляхтою, за переказами, лежить полковник Н. Мрозовицький — сподвижник і вірний товариш Богдана Хмельницького. Із Збаража рейсовим автобусом зробіть коротку екскурсію до старовинного містечка Вишнівця, що над річкою Горинню. Звідси походить славний Байда — Вишневецький, оспіваний в народних думах і піснях як ватажок запорозького козацтва в боротьбі з татарами і турками. В 1558 році, перебуваючи на службі у московського царя, Дмитро Вишневецький очолив вдалий похід російських військ на Крим під Перекоп. Нащадки Вишневецьких виявилися негідними слави своїх предків. За привілеї та шляхетські вольності, милостиво подаровані їм польськими королями, вони, як і більшість інших українських князів-магнатів, зрадили свій народ, ополячилися, прийняли католицьку віру, стали лютими ворогами України. Вони нещадно експлуатували своїх підданих, ревно захищали загарбницькі інтереси шляхетської Польщі. У Вишневецьких знайшов притулок горезвісний пройдисвіт Лжедмитрій І. У селищі збереглася церква XVI століття, в якій він заручився з Мариною Мнішек.
Немає коментарів:
Дописати коментар