Популярные сообщения

четвер, 2 грудня 2010 р.

Тернопільський рай...*)

Є на Тернопільщині, неподалік від містечка Бережани, населений пункт із чудовою назвою — Рай. Побувати в ньому «пишуче-знімаючим», які колесили областю в рамках двох прес-турів (організованих за підтримки Державної туристичної адміністрації, Національної Туристичної Організації і місцевої влади), щоправда, не вдалося. Але після чергового тернопільського «турне» (звіт про побачене минулого разу — у «Дні» за 24 січня цього року), думається, у кожного члена журналістської команди виникла стійка переконаність: носити ім’я вищезазначеного села заслуговує регіон загалом.

Складно уявити, турист із якими забаганками не зміг би задовольнити тут свої примхи. Перше, що спадає на думку, — подорож із релігійним або історико- культурним ухилом: на території області зосереджена третина всіх замків і замкових споруд України, кілька могутніх духовних центрів, а всього збереглося понад 3,5 тисячі пам’яток історії і культури. Величні Подільські Товтри (створені ще за тих часів, коли територію Поділля займало так зване Сарматське море), круті скелясті береги Дністровського каньйону, численні ландшафтні парки, геологічні, гідрологічні та ботанічні пам’ятки…



ПРО ХАЗЯЇНА ПЕЧЕРИ І НЕЗДІЙСНЕНИЙ ПРОЕКТ

Перше, що впадає в око на під’їзді до села Кривче (Борщівського району) — оборонні вежі й стіни фортеці XVII століття. Те, що колись було зумовлене суворою необхідністю (оборонні споруди зводили на високому горбі для ускладнення різним «супостатам» процедури взяття міста), багатьом містечкам цього багатого на пам’ятки краю додає безперечного шарму. А часто — і відводить погляд від набагато менш «привабливої» архітектури сучасності…

Утім, Кривче славиться не замком. І навіть не тим, що свого часу турецький султан Магомет IV саме це село вибрав як свою «ставку». Приїжджають сюди щоб здійснити подорож фантастичними лабіринтами однієї з найбільших у світі гіпсових печер — Кристальної.

Ще 1721 року печеру описав один із місцевих священиків, але, згідно з легендою, «по-справжньому» відкрили її в 1910 роцi: в цьому місці юним пастушкам з’явилася Божа Матір. Там, де ступала її нога, залишалися сліди, заповнені водою, якою і приходило зцілятися місцеве населення. І сьогодні біля Кристальної б’ють струменем мінеральні джерела, які мають лікувальні властивості.

Трохи цифр і фактів: довжина печери — 23 кілометри, з них близько трьох доступні для огляду; це єдина з каскаду подільських печер, відкритих для відвідування цілорічно; температура тут і влітку, і взимку залишається постійною — 11 градусів вище нуля за відносної вологості повітря близько 100%. Цементні пломби в ущелинах одного з підземних залів, поставлені в 1928 році для спостереження за зсувами, залишилися непошкодженими після двох землетрусів, що свідчить про безпеку підземної подорожі; за 150 років у печері виростає аж… 1 міліметр кристалів.

Подейкують, ховалися тут якось від монголо-татарської орди кілька місцевих дівчат, при цьому одна з них примудрилася заблукати у підземних лабіринтах. Хазяїн Печери пообіцяв Наталці- невдасі вивести її на світ Божий, але насправді мав стосовно дівчини зовсім інші плани — думав зробити красуню своєю дружиною. Коли вона зрозуміла, що її обдурили, зважилася втікати сама. Але за це була покарана: чоловік, що не так і не відбувся, перетворив норовливу Наталку на ящірку. Відтоді один із залів печери прикрашає голова цього земноводного. Історія замовчує, кого, за які гріхи і чи зачаклував узагалі когось ще «палкий» печерний господар, проте сьогодні підземні кімнати строкатіють кам’яними зображеннями: голова Буйвола, Сови, Орла. А як щодо прогулянки між Зубами Дракона або Хребтом Крокодила? Не менш цікаві й Камінь Бажань (кажуть, мрії здійснюються обов’язково) плюс Веселий Спуск із Веселим підйомом. Відкриємо таємницю: веселі тому, що про точне місцезнаходження Каменя (підніжжя Підйому) повідомляють лише тоді, коли стрімчасті, слизькі й горбисті спуск із підйомом уже подолали. А оскільки, так би мовити, бажання виконання мрій у кожного із відвідувачів велике, всі дружнім натовпом, крекчучи і зриваючись, «повзуть» у зворотному напрямі все тим самим стрімчастим і горбистим спуском і підйомом. Але лінивих без втішного призу не залишать: можна вдарити у барабан самого хазяїна Печери (так він скликає своїх слуг) або дотулитися розпаленілим чолом до каменя-«анальгіну»: знімає головний біль різного походження.

Є, щоправда, підозра, що чудодійний камінь здатен допомогти не всім. Принаймні, «головний біль» місцевої влади — як зробити цю й інші печери (найбільша з них, Оптимістична, довжиною 220 км) привабливими об’єктами для масового туриста і як при цьому використати унікальні геологічні пам’ятники без шкоди для останніх — зняти поки що не вдається. Як туристичний об’єкт Подільські печери почали масово експлуатувати з 1961 року — тоді з усього Союзу сюди прибували майже 60 тисяч туристів на рік. Що, у принципі, на думку фахівців, також не дуже багато (регіон і за тих часів був не зовсім «розкрученим»), проте на сьогодні протягом року сюди прибувають усього 300—400 автобусів, тобто приблизно втричі менша кількість відвідувачів. Головна проблема полягає у тому, що, незважаючи на наявність у країні закону про надра, який регулює окремий нюанс експлуатації печер, відсутній закон «вузькоспеціалізований», тобто про самі печери. А отже, визначити, кому належать дані пам’ятники геології, поки що неможливо: це дозволяє, наприклад, деяким фірмам узяти ліцензію на їхню експлуатацію, а ось визначити роль місцевої влади якраз навпаки — не дозволяє. Адже у країні не так багато місць, де знаходяться пам’ятники світового значення, варто пригадати і про те, що мікроклімат тисячолітніх печер за нераціонального їх використання можна порушити за кілька десятків років, уже не кажучи про те, що вигоди від прибуваючих сюди екскурсійних автобусів місцеве населення, крім як у вигляді пилюки і розбитих доріг, не мають. Задля справедливості відзначимо, що і доріг практично нема… Загалом, наявний й інший колапс: їдуть мало, оскільки про це місце небагато хто знає, з іншого боку, — ніхто не ставить на меті розвивати тут інфраструктуру через відсутність інформації і великої кількості відвідувачів. Думається, якби заплановане тут у 70-х роках спорудження підвісної канатної дороги від оборонних споруд до печери все-таки здійснили, місце, безсумнівно, виграло б. Сьогодні у планах так далеко не заходять. Місцевий бізнесмен думає про речі першої необхідності: побудувати невеликий готель і кафе-бар. Покладаються на свої сили у всьому: державну політику розвитку як малого бізнесу загалом, так і туристичної галузі зокрема, тут вважають «паперовою».

Немає коментарів:

Дописати коментар